І ось це важке громаддя, не долетівши до поверхні води кількох десятків метрів, ніби повисло в повітрі: сила вибухаючих газів підтримувала його вгорі. Гази здіймали хвилі на поверхні води. Клуби диму стелилися по озеру.

Потім сталева сигара почала ледве помітно спускатися і скоро кормою доторкнулась до води. Вода завирувала, заклекотіла, зашипіла. Пара оповила ракету. Вибухи припинились. Серед пари й диму з’явився верхній гострий кінець ракети і опустився вниз. Важкий сплеск води. Велика хвиля, гойдаючи на своєму гребені катери і глісери, пішла по озеру. Ракети не було видно. Аж ось вона блиснула в промінні прожектора і загойдалась на поверхні води. Натовп дружними криками привітав її благополучний спуск.

Флотилія катерів накинулась на плаваючу ракету, мов акули на кита. Маленький чорний катер узяв її на буксир і відвів у гавань. Два потужні трактори витягли ракету по спеціальному помосту на берег. Нарешті відкрився люк, і з ракети вийшли міжпланетні мандрівники.

Перший з них, тільки-но вийшов, почав гучно чхати. З натовпу відповіли сміхом і вигуками: “Здорові чхнувши!”

— Щоразу така історія! — сказав чоловік, що прилетів з неба. — Як тільки потраплю на землю — нежить, кашель.

Я з цікавістю і повагою дивився на людину, яка щойно побувала в безкраїх просторах неба. Є ж такі сміливі люди! Я нізащо не зважився б полетіти на ракеті.

Прибулих зустрічали радісно, без кінця розпитували, потискали руки. Але ось вони сіли в автомобіль і поїхали. Натовп швидко зменшився. Вогні погасли. Я раптом відчув, як задерев’яніли мої ноги. Мене морозило і нудило.

— Ви зовсім посиніли! — зглянулась, нарешті, Тоня. — Ходімте додому!

У вестибюлі готелю мене зустрів товстенький лисий чоловік. Похитавши головою, він сказав:

— А на вас, юначе, погано впливають гори.

— Змерз, — відповів я.

У затишній їдальні ми розговорилися з товстеньким чоловіком, що, як виявилось, був лікарем. Сьорбаючи гарячий чай, я розпитував його, чому їхнє місто і ракета, яка прилетіла, називаються Кец.