— І Зірка також, — відповів лікар, — Зірка Кец. Чули? В ній, власне, вся суть. Вона створила це місто. А чому Кец? Невже не догадуєтесь? Чиєї системи був стратоплан, на якому ви сюди летіли?
— Здається, Ціолковського, — відповів я.
— Здається… — незадоволено сказав лікар. — Не здається, а так воно і є. Ракету, яку ви бачили, теж за його планом зроблено, і Зірку теж. Ось чому і Кец: Костянтин Едуардович Ціолковський. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — відповів я. — А що це за Зірка Кец?
— Штучний супутник Землі. Надземна станція-лабораторія і ракетодром для ракет далекого міжпланетного сполучення.
IV. НЕВДАЛА ПОГОНЯ
Вже давно я не спав так міцно, як цієї ночі. І проспав би до дванадцятої години дня, якби Тоня не розбудила мене о шостій ранку.
— Швидше на вулицю, — сказала вона. — Зараз робітники й службовці йдуть на роботу.
І знову я рано-вранці взявся за свою роль шукача.
— А чи не краще нам у довідковому бюро запитати, чи проживає тут Палій?
— Наївне питання, — відповіла Тоня. — Я ще з Ленінграда запитувала про це.
Ми йшли монолітним бруком. Сонце вже піднялося над горами, але мене морозило, і дихати все ще було важко. Льодовики нестерпно блищали.
Показався невеликий садок — наслідок роботи місцевих садівників над акліматизацією рослин. До побудови міста Кец тут, на висоті кількох тисяч метрів, не було ніякої зелені, ні рослин, ні злаків.
Ходіння стомило мене. Я запропонував посидіти. Тоня згодилась.
Повз нас рухався людський потік. Люди голосно розмовляли, сміялись — словом, почували себе цілком нормально.
— Це він! — крикнув я.
Тоня рвучко підвелася, схопила мене за руку, і ми чимдуж пустилися доганяти машину. Машина летіла прямим, як стріла, проспектом, що йшов на ракетодром.