З рубки виповз бортмеханік у міжпланетному костюмі. Він був схожий на водолаза, тільки скафандр був менший, ніж водолазний, та на плечах у нього був білий плащ, зроблений з блискучої, як алюміній, матерії.
— Ці плащі, - пояснив капітан, — якщо буде холодно, зсунете набік. Нехай сонячне проміння вас нагріває. А коли стане дуже жарко, то прикрийтесь плащем. Він відбиває сонячне проміння.
За допомогою бортмеханіка і капітана ми швидко одягли міжпланетні костюми і з хвилюванням чекали виходу з ракети.
VIII. НЕБЕСНА ДИТИНА
Нас перевели в повітряну камеру і почали поступово викачувати повітря. Скоро утворилась “міжпланетна пустота”, і двері відчинились.
Я переступив через поріг. Трапу не було, — ракета лежала боком. В першу мить я був засліплений і приголомшений. Переді мною яскраво виблискувала поверхня величезної кулі діаметром у кілька кілометрів.
Не встиг я ступити й кроку, як біля мене опинився “зоряний житель” у міжпланетному костюмі. Він з надзвичайною спритністю і швидкістю накинув мені на руку шовковий аркан. Непоганий початок. Я розсердився, смикнув руку, гнівно тупнув ногою… І в ту ж мить знявся вгору на десяток метрів. “Зоряний житель” швидко притягнув мене за шовковий шнурок до поверхні блискучої кулі. Я зрозумів: якби мене не прив’язали, то при першому необережному русі я полетів би в світовий простір і піймати мене було б нелегко. Але як же я не потягнув за собою людину, яка тримала мене на аркані? Я подивився на “землю” і побачив, що на її блискучій поверхні дуже багато скоб, за які чіпляється ногами мій провідник.
Поряд я побачив Тоню, у неї теж був супутник, що тримав її на аркані. Я хотів наблизитись до неї, але дорогу мені перетяв мій провідник.
Крізь скло скафандра я бачив його усміхнене молоде обличчя. Він торкнувся своїм скафандром до мого, щоб я міг чути, і сказав: