— Не лізь поперед батька в пекло, — відповіла баба Оришка. — Побачиш сам…

І, набравши повні легені повітря, гучно закричала:

— Пе-е-ре-е-во-о-о-зу!

Вася засміявся.

— Чого тобі смішно, халамиднику? — обернулась баба.

— Ви, бабо, наче пароплав, кричите, — пояснив Вася.

— Я тобі дам пароплав… Не встиг приїхати, а вже всякі коники викидаєш…

На тому березі з кущів вийшла маленька постать, заворушилася біля човнів. Скоро звідти одчалила плоскодонка, попрямувала до них. Через кілька хвилин баба Оришка з Васею вже сиділи в човні. Старий дід з вицвілими очима і ріденькою борідкою без угаву торохтів, правлячи веслом:

— Це ж чий такий хлопчина?

— Та наш онук…

— Трохимів, чи що?

— Еге ж!

— Гулять на літо?

— Начебто гулять… Та тільки не встиг зійти на берег, як уже хуліганити почав, — поскаржилася баба.

Дід-перевізник смішно похитав борідкою, докірливо зацмокав.

— Ай-я-яй! Як же так можна? Старших треба слухати…

Вася, не дослухавши того, що хотів сказати дід, раптом швидко скинув з себе сорочку, штанці і, залишившись в одних трусиках, вискочив на сидіння.

— Куди ти, окаянний? — сплеснула руками баба Оришка.

Та Вася не відповів. Човен якраз підходив до берега, з якого звисали до води густі вузлуваті корчі лози, утворюючи справжній лабіринт. Поміж тим корінням снували тисячі рибок різної породи. Вася підняв руки над головою і шубовснув у воду. Баба Оришка злякано зойкнула.

— Ой, рятуйте, втоне!..

— Ну й халамидник, — похитав головою дід. Він хутко підгрібав до того місця, куди пірнув Вася. Там вода стала каламутною, на поверхню вискакували маленькі бульбашки.

— Люди добрі, втопиться! — зарепетувала баба Оришка. — Подивіться, вже бульби дме!..