Робот вийшов із стану нерухомості тільки тоді, коли завмер звук вимкненого внизу транспортера.

Енквен ретельно витер вініловою щіткою всі написи на стіні й повільно пройшовся по кімнаті. Так він робив завжди, коли не міг відшукати логічного розв’язання якоїсь проблеми.

Непомітно стало вечоріти. Зачувши в коридорі знайомі енергійні кроки, робот увімкнув люмінесцентну панель, і денне світло затопило кімнату.

Павло Пилипович, що ступив йому назустріч, був у доброму гуморі. Заняття роботів на воді минули сьогодні успішно.

Хвилин за сорок, нагомонівшись донесхочу з Енквеном, начальник вестибулярного відділу підвівся, збираючись іти.

– Отже, навігаційну задачу розв’язано правильно? – ще раз запитав Енквен.

– Правильно, – стоячи перед роботом і дивлячись кудись поверх нього, відповів Павло Пилипович. – Але де ти взяв цю умову? Я, на скільки пам’ятаю, не давав тобі такої задачі.

– Попутно довелося розв’язати, – ухиляючись од прямої відповіді сказав Енквен.

«В нього вже є свої таємниці», – подумки відзначив Павло Пилипович.

– Тепер іще одне запитання, шефе, – сказав Енквен. – Що означає дія «цілувати»? Я не знайшов відповідної інформації.

Здається, вперше за всі три роки навчання роботів молодий вестибулярник не знав, що відповісти своєму учневі.

– Бачиш… Це довго пояснювати. Зараз уже пізно. Я завтра принесу тобі книжку. Почитаєш…