Культура, наче повітря і вода. Вона проникне скрізь, хоч би через найменшу дірку. Але, на жаль, ніякої дірки не пробито в тій частині південних Карпат, а село Верст було найтемніще в окрузі Кольошвару.
Мало село вчителя і війта, але вчитель не грішив надто великим знанням. Його освіта обмежувалася доволі поверховою грамотністю. Історією, географією чи літературою він не цікавився; зате знав він напам’ять усі народні пісні та легенди. Цього “предмету” вчив він дуже пильно, а що мав теж трохи фантазії, то дехто з його учнів багато на цьому користав.
А війт Кольц? Очевидно, він був найвизначнішою людиною в селі.
Це був п’ятдесяти п’яти- до шестидесятилітній чоловік, низького росту, з рідким, сивим волоссям та ще чорною бородою й більш лагідними, аніж живими очима. Ходив порядно вдягнений, як годиться ґазді. Носив шапку, широкий черес зі спряжковд, сердак без рукавів і короткі широкі штани, впущені в шкіряні чоботи.
Більш ґазда, ніж війт, судив спори між сусідами й завідував громадськими справами, не забуваючи при тому про власну кишеню. Всі купна й продажі приносили йому дохід, не кажучи вже про оплати, що їх складали йому купці, трафіканти чи туристи.
Тому й жити він міг достатньо. Не так як більшість селян, що сиділи по вуха в жидівських кишенях; того хата й грунт були необдовжені. Він не те, що сам не мав довгів, але міг позичати іншим й не дер стільки за проценти, як це робили жиди. Мав кілька полонин для своїх овець, добре управлене поле, а навіть, йдучи за духом часу, плекав’ виноград й тим дуже гордився.
Не треба й казати, що хата Кольца була найкраща з усіх у селі. Збудована з каменя, мала двері поміж третім і четвертим вікнами і стіни, вкриті зеленню. Перед нею росли два височезні буки, а на грядках під ними квіти. За хатою був город і сад. Всередині були дві просторі кімнати, кухня і спальня з гарною обстановок): постіллю, столиками, лавами, стільцями та полицями, де виблискували горшки й миски. Стіни були завішані барвистими веретами, а тяжкі скрині, повні одягів, були накриті тканими, вовняними накривалами. На стінах були розвішані ікони та портрети народних героїв, що між ними був і славний воєвода з XV віку Вайда-Гуняді.