Гарне мешкання, може й завелике для одної особи, але війт Кольц не був самітний. Хоч і був від кільканадцяти літ вдівцем, але мав доньку, гарну Марійку, що її всі знали від Версту до Вулькану, а може, й ще далі. Тепер була це вже двадцятилітня гарна дівчина, з русявими косами та темними очима, люба та привітна. А яка чарівна була вона в своїй біленькій вишиваній сорочці, червоній спідниці та синій запасці, з золотим поясом, що перехоплював її гнучкий стан! Носила маленькі чобітки з жовтої шкіри, а на голові легеньку хустину, що з-під неї спливали довгі коси, закосичені скиндячками та дукачами.

Справді, дуже гарна й багата була Марійка. Чи добра господиня? Очевидно, вона ж вела хатню господарку батька. Чи вчена?… Справжня дама! У школі вона навчилася поправно читати, писати й рахувати, ну, а далі тільки тому не вчилася, що цього їй не було треба. Зате вона знала всі народні пісні, перекази та легенди, подібно, як її вчитель. Знала легенду про Леань-Кі, Скалу Марії, де одна князівна вирвалася з татарських рук; легенду про печеру велетнів в королівській долині, легенду про твердиню Деві, що її збудували ще в часах русалок; легенду Детунати, вбитої громом на місці, де стоїть скала, подібна до величезної кам’яної скрипки, що на ній грає чорт у кожну бурю; легенду про гору Ретязат, з якої один чарівник зрізав вершок; легенду про ланцюг гір Торди, що їх розрубав св. Володислав ударом меча. Марійка додавала до тих легенд ще дещо й зі своєї фантазії, але це не відбирало принади молодій дівчині.

Вона подобалася багатьом, й не тільки тому, що була дочкою найбільшого багатиря в селі. Але що ж — вона була вже заручена з лісничим Миколою Деком.