Всередині корчми, крім тої великої зали, було ще кілька малих кімнат для подорожніх, що хотіли відпочити під “Королем Матвієм”. Вони могли тут дістати добру перекуску по приступній ціні, добрий тютюн, що його услужний корчмар купував для своїх гостей у найліпших трафіках. Сам Йосько спав у кімнатці на піддашші, що мала округле віконце, цілком заслонене зеленню.

В тій корчмі зібралися вечором 29 травня всі визначні люди села Версту: війт Кольц, вчитель Гер-мод, лісничий Микола Дек і багато, багато інших з вівчарем Федем на чолі. Бракувало тільки “доктора”, що пішов саме помогти вмерти одному свому старому пацієнтові.

Всі говорили про незвичайну новину, не перестаючи при тім їсти та пити. Цього вечора корчмар Йосько мав дуже багато роботи. Одним приносив кукурудзяні малаї до молока, другим наливав у чарки “шнапс”, але найбільше було таких, що пили сливовицю, напій дуже поширений в околицях, де родиться багато сливок.

Йосько знав з довголітнього досвіду, що ті гості, що сидять, їдять та п’ють більш як ті, що стоять, але нині в корчмі булб так глітно, що забракло для всіх стільців. Йосько бігав від стола до стола, забуваючи навіть деколи, скільки кому дав чарок.

Було пів до десятої вечором. Всі говорили тільки про замок та дим, однак ніхто не знав, що робити, бо якщо в замку справді хтось мешкав, то це була така небезпека, як підложити порох під місто.

— Це дуже важне, — заговорив війт Кольц.

— Справді, дуже важне, — повторив учитель, пихкаючи люльку.

— Замок мав уже й так погану славу, — докинув корчмар Йосько.

— А тепер буде ще гірше, — закликав учитель.

— І так було все мало подорожніх… — сказав зажурено війт.

— А тепер то зовсім їх не буде! — докинув сумно Йосько.

— Багато людей мусітиме покинути село, — озвався хтось із кутка п’яниць.