Той височезний бук чорнів у віддалі, мов вирізаний з паперу, але не кожний побачив би його з такої віддалі, як Федь.

— Так, — повторив він, — три гіляки… Ще вчора була четверта, але сьогодні вночі відламалася… Залишився тільки пень з того боку. Можу добре почислити, є їх тільки три… Тільки три, старий замку!… Тільки три!…

Федь, як і всі карпатські чабани, був задумливий і любив помріяти. Ці чабани вдивляються в небо, читають з зір, розмовляють з ними, хоч по правді це люди прості та неосвічені. Люди приписують їм надприродні сили і кажуть, що вони знаються на чарах і вміють кидати вроки на людей і худобу. Такі пастухи продають чар-зілля, люби-мене, знають ліки та всесильні заклини. Чи ж не бувало вже так, що коли такий вівчар кинув каменем на чиюсь межу, то поле переставало родити, або як глянув лівим оком на чиїсь вівці, то в череді приходили на світ тільки неживі ягнята?

Такі й тим подібні повір’я водилися по всіх краях від давніх давен. Навіть у більш освічених селах не пройшов ніхто біля такого чабана, щоб не поздоровити його ввічливо і першим не заговорити до нього. Люди вірили, що таке ввічливе поздоровлення захистить їх перед не одним лихом, а в мешканців Залісся вросла ця віра куди глибше.

І Федя Федорчука вважали за чарівника; вірили, що він має силу викликати духів; говорили, що до нього збираються лісовики й мавки, а декотрі навіть божилися, що бачили, як він темною ніччю, коли місяць зайшов, розмовляв з вовкулаками.

Федь не заперечував тих пліток і користав деколи з них. Але насправді він був так само побожний, як і інші в селі і не вірив нітрохи в свої надприродні сили, що про них у селі оповідали чуда-дива.

І тепер хоч побачив, що старий бук втратив цієї ночі четверту гіляку, не спішився зовсім занести цю новину в село.

Зібравши поволі свою череду, перейшов березовий лісок і почав сходити дорогою до села. Його собаки бігли коло стада. Це були два кудлаті, люті вівчурі, що від них можна було скоріше сподіватися, що поз’їдають ягнята, ніж що їх припильнують. Разом з ягнятами була в Федя яка сотня овець. Було тут з тузин ягнят, що ще не мали року; решта то були три- й чотиролітки.