Тіло жінки в кожушку і блакитній сукні вже не мало ні обличчя, ні горла, ні більшої частини лівого стегна. Відьмак пройшов повз нього, не нахиляючись.

Чоловік лежав долілиць. Відьмак не став перевертати тіло, коли побачив, що вовки й птахи і тут дарма часу не гаяли, а втім, не було й потреби оглядати докладніше — плечі й спину вовняної куртки покривала чорна розложиста пляма запеклої крові. Було очевидно, що загинув чоловік від удару в шию, а вовки понівечили тіло згодом.

На широкім паску, біля короткого меча в дерев’яних піхвах, чоловік носив шкіряного гаманця. Відьмак зірвав його і по порядку виклав його вміст на траву: кресало, шматочок крейди, віск для печатки, жменю срібних монет, складаний ніж із кістяною колодочкою, кроляче вухо, три ключі на кільці й амулет з фалічним символом. Два листи, написані на полотні, дуже потерпіли від дощу й роси — руни розпливлись, розлізлися. Текст третього, писаного на пергаменті, також потерпів від вологи, але його ще можна було прочитати. Був то акредитив від банку гномів у Мюрівелі на ім’я Руля Аспера люб Аспена. Сума акредитиву була незначна.

Геральт нахилився і підняв праву руку чоловіка. Як він і сподівався, мідний перстень, який врізався в опухлий і посинілий палець, був з гербом цеху зброярів — стилізований шолом із заборолом, два схрещених мечі й руна А, гравійована під ними.

Відьмак повернувся до трупа жінки. Коли він перекидав тіло, щось укололо його в палець. Була то троянда, пришпилена до сукні. Квітка прив’яла, але не втратила свого кольору — пелюстки були темно-сині, майже гранатові. Геральт уперше в житті бачив таку троянду. Коли ж перекинув тіло горілиць — здригнувся.

На заголеній, здеформованій шиї жінки виразно було видно сліди зубів. Не вовчих. Відьмак поволі відступив до коня. Не відводячи очей від краю лісу, скочив у сідло. Двічі об’їхав галявину, низько звішуючись із сідла, уважно обстежуючи землю і пильно роздивляючись навкруги.