«А я гарна», подумала Марта Маєвська, побачивши себе в дзеркалі.

Аптека була обставлена старими полірованими меблями. Шухлядки, примхливі невеличкі башти в готичному стилі, потемнілі від старості панелі. І дзеркала — трохи пощерблені, трохи пожовклі, вправлені в шафи. «Невже я й справді гарна?» замислилася Марта, коли скручена, мов черв’як, багатолюдна черга виштовхнула її до самісінького прилавка. «Дурниці, — мовила дівчина майже пошепки, — не гарна! Приємна, от і все. Пристойна».

В дзеркалі видко було невисоку постать, худеньке личко з кирпатим носиком, пасма темнорусявого волосся, безладні, але по-модному розсипані, які вибивалися з-під гарненького чорного беретика. «Оригінальна — от потрібне слово, — вирішила Марта з задоволенням, — не гарна, яка там краса, але оригінальна»… І зараз же в ній обізвалося почуття гумору. «Неважко бути оригінальною в цій юрбі хворих на грип, застуджених, закутаних у хустки й шарфи відвідувачів аптеки…»

«Ця погода…» думала Марта з почуттям огиди. За вікнами періщив дощ, змішаний із снігом. Площа Тшех Кшижи

Втомлена аптекарка по той бік прилавка блискавично підраховувала колонки дрібних цифр на рецептах. Думки Марти помандрували додому. «Бідна мама, як вона мучилася вночі…» Це чекання в безконечній черзі стомлювало, починало мучити, гнітити, докучати. «Скільки ще роботи вдома, а ще ж хочеться зустрітися з Зеноном… Так повільно посувається черга…»