Втомлена аптекарка звичним рухом взяла в Марти рецепт.

— Біламіду нема. Екстракт чорної редьки вилучений із списку ліків… — мовила вона. Розкрила якусь книжку і почала шукати. — Нема, — повторила, — вилучений.

— То… може, чимось замінити? — вражено пробелькотіла Марта.

— Є. Ізохол замість біламіду. І настій звіробою або холезол. Але вам треба принести новий рецепт або заплатити повну ціну.

— Яка невдача! — тихо промовила Марта.

— Ці лікарі, — просичала зараз же за Мартою якась жінка, пов’язана шарфиком поверх капелюха, — виписують ліки, а їх немає в аптеках.

— Прошу пані… — почала Марта, не знаючи, що сказати далі. В голові все пішло коловерть: звільнення матері з роботи, папірець до поліклініки, чекання цілими годинами на прийомі в районного лікаря безсонні ночі матері, яка скаржилася, що в неї болить печінка… І знов поліклініка, потім рецепти, невдале побачення з Зеноном. Стільки клопоту протягом дня, і тепер знову все наново.

— Скільки це коштуватиме без рецепта, прошу пані? Аптекарка назвала ціну. Ззаду в черзі хтось голосно мовив:

— Чого так довго? Не можна стільки часу приділяти одній особі.

— Прошу пані, мама… — почала Марта.

Із втомленого обличчя, з-під сивого, акуратно зачесаного волосся глянули на неї бистрі очі аптекарки.

— Це для вас, пані? — спитала вона.

— Ні, — швидко відповіла Марта, — для моєї матері. Печінка і жовчний міхур. Все разом…

Аптекарка рішучим рухом олівця перекреслила назви ліків на рецепті і вписала нові, потім подала талон до каси. Марта вдячно посміхнулась. Щось схоже на усміх осяяло зосереджене обличчя аптекарки. Так воно вже повелося, що посмішка Марти, мов якийсь чародійний механізм, викликала усміх на обличчях інших людей.