— Моя донька помилилася, — сказав він, коли ми привіталися. — Ви не з поліції, ви льотчик. Чим можу допомогти?
— У моєму флаєрі ваша племінниця Рашель. Вірніше, племінниця вашої покійної дружини.
Аґатіяр здивовано звів свої густі брови.
— Перепрошую, сер, але тут якась помилка. По-перше, моя дружина жива-здорова, просто ми з нею розлученні. А по-друге, у неї немає племінниці на ім’я Рашель.
Цікаво, чому я зовсім не здивувався?
4
За чверть години ми з Аґатіяром пили у вітальні чай, і я розповідав йому про своє знайомство з Рашеллю. Її ми вирішили не будити, а перенесли з флаєра до кімнати для гостей, і зараз над нею клопотала дочка професора Ріта. Вона запевнила нас, що міцний сон Рашелі викликаний звичайною перевтомою.
Вислухавши мене, Аґатіяр задумливо насупився.
— Дивно, дивно. Я бачу цю дівчинку вперше. Вона точно не моя родичка і не може нею бути. У мене немає рідні на Полуденних — і я, і моя колишня дружина родом з Ранжістану. До речі, ви певні, що Рашель ваша землячка?
— Зважаючи на її вимову, так. Правда, у неї своєрідний акцент, але як на мешканку материка напрочуд чиста мова… гм… з нашого, острівного погляду. — Я трохи помовчав. — Хоча тепер я вже нічого не певен. Вона брехала про соцкартку, брехала, що ви її дядько, — могла збрехати й про те, що прилетіла з Джерсі. І взагалі, вона з першої хвилини поводилася підозріло. Взяти хоча б її істерику в метро, ті сміховинні байки про п’ятдесятника.
Професор неквапом надпив із чашки чай.
— А це, між іншим, найцікавіший момент у вашій історії. Навіть коли припустити, що Рашель збрехала вам, то постає лоґічне запитання: навіщо їй приплутувати п’ятдесятника? Адже було ясно, що ви не повірите їй. В усьому іншому вона брехала досить правдоподібно, а тут узяла й бовкнула таку дурницю.