Саморобна пісня, а ми її часто співали.
В Німеччині я спочатку працювала у бауера, в селі, а потім мене бауер відіслав, бо я носила продукти нашим військовополоненим, близько був табір. За це розстрілювали, але продукти ми крали, бо не можна ж було дати пропасти своїм людям? Так що я ще дешево відбулася.
З табірного розподільника мене направили на хімічний завод, і ось там я почала здавати. Кашляла, волосся випадало, нігті злізали, зуби розхиталися. Якби наші прийшли на місяць пізніше, я б пропала, — так лікар сказав.
Про те, як ми наших зустрічали, не говоритиму — це діло відоме. Нас, руських дівчат, зібрали всіх разом, почали лікувати і відправляти на батьківщину.
Одного разу я з подругами пішла в місто і зустріла Жабу. Він стояв з нашими офіцерами і сміявся, розповідав їм щось. Так гарно, по-дружньому вони стояли, і ось це найбільше налякало мене!.. Тепер подумайте, що він за людина! Він мене бачив один раз у житті. Якихось двадцять хвилин, та й вигляд я мала тоді інший, зовсім дівчинкою була… Але запам'ятав. Як побачив, перестав сміятися, попрощався з офіцерами і пішов геть…
Товаришу Соловйов, яка ж я дурна була! Мені б пояснити офіцерам, вони б самі… А я кинулась його доганяти! Він не тікав, ішов ніби й спокійно, але так швидко, що я бігом не встигала. Один раз упала, туфлю загубила… Нарешті догнала! І назустріч вийшов офіцер, такий товстенький, з добрим обличчям, танкіст. Я йому закричати хотіла, але в цей час порівнялася з Жабою…