— Прошу показати книжки Нового Завіту, — звелів майор.

Черниці дістали з-під ряс Євангелії, поклали на стіл. Майор розгорнув одну, перегорнув кілька сторінок, знизав плечима.

— Більше нема книг?

— Нема, — підтвердили жінки. — Була літургія, ми взяли з собою лише Євангелії.

— А чаша. Покажіть чашу.

Галя обережно поставила на стіл чарівний келих. Він заіскрився мерехтливими вогниками, привабивши до себе погляди присутніх.

— Чудова річ, — кивнув майор. — Ваша? — Глянув він на Галю.

— Моя.

— Розберемося. Добре. Капітане, вийдіть зі своєю командою в коридор. Громадянин Горобець теж. Запишіть його свідчення. Зачекайте, я вас покличу. Я говоритиму з затриманими сам…

— Слухаю, — похмуро відповів капітан, даючи знак своїм супутникам.

— Григоре Максимовичу, — доброзичливо сказав майор, залишившись із затриманими сам на сам. — Ви хочете мені щось розповісти важливе? Тоді я весь — увага. Тільки прошу без викрутасів і вигадок. Перше: поясніть, що це у вас за документи, позначені роками, які ще не настали?

— Іване Івановичу, — дружелюбно, в той майору, відповів Бова, — ми не зможемо обмежитися теперішньою розмовою, проте я розповім вам усе вичерпно, щоб ви могли збагнути парадоксальність ситуації. Ви читали коли-небудь фантастику?

— До чого тут фантастика? Ну, скажімо, читав. Ще в дитинстві. Жуля Берна. Велса… Бєляєва…

— Велса? — зрадів Григір. — Чудово. Тоді ви зрозумієте. Читали «Машину часу»?

— Угу. Читав. Забавна штука.

— Так от. З нашими документами — жодної містифікації. Вони правдиві. І справді видані в тих роках, що там позначені…

— Ви хочете сказати, що прибули…

— Саме так. Ми прибули з майбутнього, — твердо сказав Бова. — Спочатку з майбутнього, а потім — з минулого. Бачу — ви іронічно посміхаєтеся. Коротко пояснюю. Інститут проблем Буття проводив експеримент по проникненню в дев’ятнадцяте століття. Я — учасник експерименту. Я повинен був знайти в тому часі оцю дівчину…