— Галину Курінну?

— Так. І забрати її в свою епоху. Вона — житель двадцятого віку, але була перенесена в дев’ятнадцятий злочинцями.

— Ого! — Не стримався майор. — Детектив хоч куди. Можна кіно знімати.

— І все-таки — це правда. При поверненні назад, очевидно, відбулася якась деформація. І ми потрапили у ваш рік. Для нас — це минуле…

— А друга черниця? Чому вона опинилася з вами?

— Вона захотіла перейти в двадцятий вік. Може, саме таке рішення викликало деформацію в часовому переході. Про все це треба говорити з ученими, теоретиками. Ви повинні збагнути, наскільки важлива ця справа.

— Гм, — почухав потилицю майор, широко усміхаючись. — Здорово все збігається. І ваша поява біля монастирських складів, і дивне вбрання, і документи… Хм… Так що, справді Куштенко Іван Іванович міністр внутрішніх справ?

— Правда, — кивнув Бова. — Заждіть, заждіть. Так він викапаний — ви. Може, у вас є брат? Або родич?

— Нема. Я одинак у батьків.

— Міністр і ви— одне лице. Тільки міністр — сивий, а ви — темноволосий.

— Дивина, — покрутив головою майор. — Генерал-полковник. Все може бути. Хотілося б вірити, що таке можливе. Наука — велика сила. Проте ви ж розумієте, Григоре Максимовичу, що я не можу вас ось так відпустити…

— Розумію, ми й самі не хочемо цього. Адже треба розв’язати цей вузол… і вернутися в свій час… Якщо це можливо…

— Ось і добренько. Гадаю, що вами зацікавляться компетентні органи, і не лише наукові. Поки що я поселю вас у нашому відомчому готелі. Під охороною, ясна річ. Повідомлю куди належить. А ви — напишіть подробиці всього, що сталося. І ще… ви, Григоре Максимовичу, вже мали десь народитися… Адже так?

— Правда ваша, — підтвердив Бова.

— От бачте. Як же це можливо? Тоді ви можете зустрітися із самим собою? Еге?