Коли це востаннє Кирило вдарив, — змій на землю впав, аж земля задвиготіла! Народ на горах, на схилах так і сплеснув руками: — Слава, слава Кирилові Кожум'яці! Отак убив Кирило змія і визволив князівну. Князь вже не знав, як йому й дякувати, і весь народ дякував, що не доведеться більш віддавати молодиків та дівчат страшному змієві на поталу. Отож з того часу й почало зваться те місце в Києві, де він жив, Кожум'яками.
КАЗКА ПРО ІЛЛЮ МУРОМЦЯ ТА СОЛОВ'Я-РОЗБІЙНИКА
Під городом Муромом, у бідній родині, був у батька та матері син Ілля. Батько й мати в ліс ходили, дрова рубали, обробляли землю, хліб сіяли та й годували сина, бо він був слабий на ноги. Тридцять літ Ілля на печі лежав, не міг ходити, нічого не міг робити.
Одного разу, як були батько й мати на роботі, а Ілля лежав на печі, прийшли три дідусі й гукають:
— Іллюшко, Іллюшко, відчини двері! Він каже:
— Як же я вам відчиню, я слабий на ноги, я не можу встати!
— Устанеш, устанеш, ану понатужся, Іллюшко, ану встань!
Ілля понатужився та як махнув ногами, так і зіскочив з печі додолу. Зразу пішов, одчинив двері, дідусі увійшли та й кажуть:
— Ну, Ілля, довго ти хворів. А тепер радітимеш, і тато й мама радітимуть, бо будеш ти здоровий і сильний богатир.
Подали вони йому кухоль води.
— Ось випий цей кухоль води, і тоді почуєш, що буде з тобою. Ну, що тепер почуваєш?
— Почуваю велику силу в собі.
— Добре, ковтни ще раз!
Він перехилив, ковтнув ще раз тої води.
— Ану, що тепер почуваєш?
— Таку силу, — каже, — почуваю, що коли б у сиру землю встромити кільце, то я взявся б за те кільце та всю землю й перекинув би!