— Гаразд, — вони кажуть, — отож тепер, Іллюшко, ти своєю силою не хвастайся і не кажи про неї нікому, а роби так, щоб раділи твої батьки. Злого нікому не роби, а роби тільки добро.

В той час на руську землю напали татари. І пішов Ілля Муромець захищати руську землю від татар.

Підійшли татари до города Казані, оточили її. А Ілля Муромець теж наспів туди, вирвав дуба та як почав колотити ті війська татарські. Розбив усе військо, тільки три богатирі зосталися. Він підійшов до них і сказав:

— Ідіть у своє царство татарське і закажіть усім, щоб більш ніколи на руську землю не приходили. Бо на руській землі появився богатир Ілля Муромець, який всіх поб'є.

Пішли ті собі в своє царство, а Ілля Муромець зайшов у місто. Люди всі по хатах поховалися, тремтять і плачуть.

— Чого ж ви плачете, люди добрі? — питає Ілля Муромець.

— Та як же нам не плакати, коли навколо города татари стоять, всіх нас повбивають!

— Де ті татари? Нема ніяких татар, підіть подивіться.

Вони вийшли за браму, подивилися — нема нікого, наче й не було. Почали тут усі радіти, веселитися, Іллі Муромцю дякувати та прохати, щоб він з ними залишився.

А він сказав:

— Ні! Я вас визволив, піду тепер інших визволяти, бо татари й далі пішли. А ви вже не бійтеся нікого, працюйте й живіть собі, як раніше жили, до вас ніхто більше не прийде.

Сів Ілля Муромець на коня й поїхав. Взяв путь просто на Київ. А на Київ їхати треба було манівцями, тому що на прямій дорозі сидів сильний і страшний розбійник — Соловей-розбійник. Там ні птиця не пролітала, ані звір не пробігав, жоден богатир не проїздив — Соловей-розбійник усіх побивав.

Та Ілля Муромець не побоявся, поїхав прямою дорогою повз той ліс, де Соловей-розбійник сидів. А сидів він на трьох дубах, на дев'яти гілках. Зробив собі там гніздо, щоб йому видно було по всьому лісу. Як тільки хто їде — він одразу засвистить по-солов'їному, аж листя з дерев падає. А як зареве по-звіриному, так і дерево ламається, а хто іде живий — падає на землю і вмирає.