Пройшовши невеличкий шмат пасовищем, натрапили на горбок, що з нього видно було майже на весь хутір. Тварини метнулись на вершок горбка і глянули на довкілля, що лежало в прозорому ранковому освітленні. Так, це було їхнє усе, що тільки могли охопити поглядом, було їхнє! У нестямі від цієї думки вони підстрибували довкола, від схвильування високо підплигували в повітря. Вони качались у росі, щипали пучечками солодку літню траву, зрушували хвицаючи груди чорнозему та вдихали його багаті пахощі. Потім подалися на оглядини усього хутора. Дивилися в мовчазному захопленні на лани, на левади, на сад, на ставок, на чагарник. Здавалось, немов ніколи досі цього всього не бачили; та навіть і зараз їм не вірилось, що це все їхня власність.

Опісля помаршерували чередою назад до обійстя і затримались мовчазні перед дверима панського будинку. Хоч він був також їхній, вони жахалися ввійти в середину. Проте, завагавшись на мить, Білан з Наполеоном відкрили двері, підваживши їх плечима. Тварини почали входити одне за одним, ступаючи з незвичайною обережністю, бо боялись що-небудь порушити. Переходили на шпиньках з кімнати в кімнату, розмовляючи боязким шепотом; з тривожною шанобою дивились вони на неймовірні розкоші, на ліжка, пухові постелі, на дзеркала, на канапу з кінського волосу, на брюссельський килим, на літографію королеви Вікторії, що висіла над примурком у вітальні. Коли вже сходили по сходах, вони раптом помітили, що Марічки не видно. Дехто з тварин завернули за нею і відкрили, що вона осталась у найпишнішій спальні. Марічка взяла шматок блакитної стрічки з туалетного столика і держала її проти плеча, нерозумно милуючись з себе перед люстром. Тварини провчили її суворо, після чого усі вийшли зі спальні. Вертаючись, винесли з кухні пару шинок, щоб справити їм похорони. Гнідко вибив копитом дно з бочки пива, що стояла в посудній: усе інше в домі осталось непорушеним. На місці ухвалили одноголосно резолюцію зберігати панський будинок як музей. Усі погоджувались на те, що жодній тварині не вільно там жити.