Перебуваючи віч-на-віч з марністю людського буття, мовчазний хворий уособлював своєю смертю невблаганне звинувачення навколишнього світу.

«Могутніша за джунглі та небо смерть схопила обличчя Перкена й силоміць повернула його просто до одвічної його боротьби. «Скільки ще людей не спить у цю мить біля таких же хворих тіл?» Майже всі ці тіла — чи то в Європі, чи то в Азії, — теж були сповнені марністю свого життя і ненависті до тих, хто прокинеться вранці, тішилися божествами. Ах! Він існував, аби мати змогу — навіть ціною вічних мук — скиглити, мов ті собаки (ніяка божественна думка, ніяка майбутня винагорода — ніщо не могло виправдати те, що людина перестає існувати, аби позбутися марного скиглення серед абсолютної тиші дня, позбутися цих заплющених очей, цих закривавлених зубів, які далі терзали плоть! Позбутися цієї спустошеної голови, цієї жахливої поразки! Вуста Перкена розтулилися:

— Смерті... нема... є лише... Я...

Зведений судомою палець уп’явся в стегно.

— ...Я... помираю...

Клод з відразою пригадав фразу зі свого дитинства:

«Боже, будь присутній при нашій смерті...» Якщо не словами, то руками й очима висловити розпачливе братерство, яке раптом заполонило його душу! Він обняв товариша за плечі.

Перкен дивився на цього дивного свідка, мов на істоту з іншого світу».

У повісті «Королівська дорога», як і в багатьох інших творах Мальро, виразно важливою проступає і тема еротики, сексуального життя людини і його сенсу і зв`язку еротики із загальним сенсом існування людини.

«Клод чув про походи проти непокірних племен, які Перкен здійснював у Таїланді, про створену ним Шанську область та вилазки на територію Лаосу, про дивні відносини з урядом Бангкока, які то поліпшувались, то погіршувались, про муки, яких він нібито зазнав зовсім недавно через своє дике непогамоване владолюбство — бо не терпів навіть найменшого контролю, про його чималий вік і про еротизм; навіть на цьому кораблі він оточив себе жінками. «Так, ніби шукав захисту», — подумав Клод.