Інженер Славі Спиридонов віддавав перевагу досвідченим геологам, але й до молодих, які були спритними і сміливими, ставився сердечно, наче рідний батько. Він давав їм поради, допомагав, сам добирав для них інструменти та знаряддя і, коли вони відправлялись у далеку путь, проводжав на вокзал і з бадьорою посмішкою махав їм рукою з перону, бажаючи успіху.

Веселий і сердечний з щирими, відвертими людьми, він був непримиренним до тих, хто захоплювався легкою та дешевою славою, саркастично їх висміював.

В цей день Славі Спиридонов запросив до свого кабінету керівника третьої геологічної бригади, яку звичайно відправляли в такі райони країни, де шукали родовища особливо цінних мінералів.

Бригада готувалась у дорогу.

Керівник експедиції Вилю Власев, хімік за професією, був одним з тих вчених, які і в найпохмуріші роки фашистської реакції лишились вірними своїм переконанням. В нього були деякі дивацтва, хоч на перший погляд він справляв враження дуже простого, добродушного. Вилю Власев належав до категорії тих людей, які визнають за істину тільки те, в чому їх переконують власні чуття, і яким необхідно підтвердити свої теоретичні припущення в лабораторії, його знали, як скрупульозно акуратну, навіть педантичну людину, працівника, що ніколи не приймав ніяких рішень, поки не було наперед відомо, що зусилля обов'язково повинні завершитись успіхом.

Це був кремезний товстий чолов'яга з важкою ходою. В нього було кругле, завжди червоне обличчя з м'ясистим, трохи горбатим носом, його широкі ніздрі розрізняли найтонші, невловимі запахи. Він завжди важко дихав і обливався потом, однак і літом і зимою ходив у в'язаному шерстяному жилеті і свій велюровий крислатий капелюх, прикрашений побляклою коричньовою стрічкою, знімав тільки в лабораторії чи канцелярії та лягаючи спати.