
Холода пробудив від думок Біланів голос. Олександр Кіндратович вже впевнився, що його палісадник не зазнав шкоди, трохи заспокоївся.
- Ходімо до нас, пообідаємо, - запропонував він.
- Та я вже… Колись доведеться цистернами віддавати твоїй Тоні борщі та компоти.
- А мені тобі - цигарки ящиками. Вже, либонь, років десять своїх не купую, боюся “розпочати всерйоз”. Олег, на гроші, купи нам якоїсь отрути.
Вони мешкали в одному будинку, в одному під'їзді: Білан - на четвертому поверсі, Холод - на третьому, під ним. їхні відділення теж посідали спільно один будинок, перша хірургія, котрою відав Білан, -два верхніх поверхи, друга - два нижніх. “Все життя ти по мені топчешся, - часом жартував Прокіп Гордійович. - А я поволеньки звик, навіть не намагаюся вивернутись”.
Двері відчинила Тоня. Пропустивши до кімнати Холода, Олександр Кіндратович затримався в коридорі, буцім шукав щось у кишені плаща на гіллястім оленячім розі, прошепотів дружині на вухо:
- Не говори сьогодні про медицину. В Прокопа невдала операція. І вже вголос, переступивши поріг вітальні: - Ну, жінко, чим сьогодні годуватимеш голову? Ти вже постарайся, треба нам запобігти в нього ласки; це ж тобі не просто хірург, а голова. Голови, головні - люди сердиті.
