- В трамваї або ще десь, - казав далі. - Я оце нещодавно бачив: двоє отаких лизалося на площі, на виду у всіх. Тьху, гидота.

- А якщо по-справжньому кохає, - Олег здвигнув бровами, густо почервонів. - У нас у школі диспут був… І штани… Тепер такі у всіх, навіть у артистів.

Прокіп Гордійович пильним поглядом видивився на сина. Вперше той заговорив про любов, та ще й отак.

- Якщо вже на виду - то кохає не по-справжньому. А штани… Мода, сину, смикала за холоші моїх штанів за мій вік разів зо три. От пам'ятаю черевики… Колись у селах чоботарі шили тільки гостроносі. Міські джигуни брали за них нашого брата на висміхи. Просто тут треба, щоб не тільки гарно, а й зручно, практично.

- Ти гадаєш, за кого вони нас мають? - хитро примружився Олександр Кіндратович, радий, що розмова побігла такою стежкою. - За печерних жителів. Я чув, один отакий, як оце сьогодні, казав батькові: “Ти, пахан, темний, мов антрацит”. Отака їхня філософія: віджили, відстали.

- Ну, ви - вчені. - Олег кришив на кашу виделкою котлету, мішав з макаронами. - Але ж декотрі не розуміють… Хіба не нам летіти на Венеру, не нам обчислювати криву ракети. Тобто я не за себе…

- А певно, - перепинив Холод. Суперечка потягнула у вир і його. Він говорив запально і водночас не квапливо. Відчувалася багаторічна звичка викладача. - Але якщо виходити з цього, то ви повинні заздалегідь примиритися з тим, що ваші діти назовуть вас дурнями. Вони полетять на Сатурн, Уран, а може, й далі. Насправді ж… Дикун, котрий вперше доміркувався висікти іскру з каменя, такий же геніальний, як і винахідник ракети. Справа тільки, так би мовити, в сходинках, в загальному рівні людських знань. Тобто в тім, який здобули всі разом. Знань і рівня життя. Себто скільки коштує кілограм хліба й картоплі. Так от… Коли б сучасний творець ракети розрахував і збудував її, але не знав, що в світі є вогонь, він би поволік свою ракету на прийомний пункт металолому.