Холод не боявся, що син не зрозуміє його. Дома вони часто ведуть словесні герці. Це син зрозуміє. А от чи зрозуміє інше?… Та й говорив так Олег вперше. Професорові здалося, що й не з своїх думок.
- Нам, коли хочуть нас налаяти, - впала в розмову Ліля, -кажуть: ви не бачили смаленого вовка. Чи знаєте, мовляв, що таке голод, що таке бомбардування? Неначе це заслуга тих, котрі знають.
- Це ти, Лілю, правильно, - пристав на її слова Прокіп Гордійович. Але одразу ж і заперечив. - Ти випустила ще одне-працю. Чи відомо вам, що таке праця? Ще ні. І це таки не ваша провина. Але вам треба прагнути пізнати. Дикун працював, бо він помер би з голоду. Кріпак теж. А для нас праця: щоб заробити на життя і щоб не виродитись духовно. Праця - це один з суспільних запобіжників, так само, як пошана до старості, як приховування од сторонніх своїх почуттів. Розумієш, це так… - Але думка його прямувала до іншого. В подиві помітив, що моралізує, а не сперечається. -…Ніби потреба нам, дідам, поговорити і повчити вас, - скінчив словесне коло.
Вони вже пообідали. Холод подякував господарям, дістав цигарки, прочинив двері на балкон. Одразу ж слідом за ним шмигнув туди і Олег. Певно, він давно шукав нагоди побути наодинці з батьком. Якусь хвилю стояли мовчки. Ген, за далекими дахами, ще догоряв обкурений сивими приміськими димами багрянець, а тут, під балконом, вже зовсім затемрілось, машини, що бралися по бру-кованому підгір'ю, вже увімкнули сигнальні вогні.
- Тат… - діткнувся рукою батькового ліктя Олег. - Дай три карбованці.