— Ти почав про нерви… — знову до Рапке. — Що маєш на увазі?

— Вчора народився, чи що? — відповів той запитанням.

— Голова полисіла вже, а не збагну… — вдавано здивувався старий Фрідріх.

Рапке сторожко озирнувся, зупинився, уважно подивився Ульманові у вічі.

— Чув учорашнє зведення ставки фюрера? Росіяни наступають…

— Ну й що ж? — байдуже мовив Ульман. — Наші скорочують лінію фронту.

— Скільки ж можна скорочувати?

— Кордони рейху недоторканні. Згадай останній виступ фюрера!

— І ти віриш у це?

Ульман, не відповідаючи, повернувся й пішов геть. Рапке поспішив за ним, чіпляючись ногами за вогкі шпали.

— Ти розумна людина, Фрідріху, — почав, гаряче дихаючи Ульманові в потилицю, — і не можеш не розуміти, що все починає розвалюватись…

Фрідріх озирнувся через плече — ліворуч, постукуючи по коліях, швидко накочувався товарняк.

— Ти маєш на увазі… — багатозначно почав.

— Колись ти, здається, був лівим, — швидко прошепотів Рапке, — і мені казали, що й зараз не змінив своїх поглядів.

Ульман різко зупинився.

— Хто казав?

Рапке обмацав Ульмана уважним поглядом, на мить озирнувся. Передній вагон майже порівнявся з ними. І саме цієї секунди Фрідріх штовхнув Рапке в груди. Намагаючись утриматись, той схопився за плече старого, але Ульман ударив його коліном у живіт і штовхнув просто під вагон.

Рука Рапке ковзнула по буферу, та вагон уже звалив його, колеса накотились… Рапке ще встиг закричати, але в ту ж мить засвистів паровоз.

Не озираючись, Ульман пірнув під вагони, що стояли на сусідній колії, пробіг кілька десятків метрів, знов проліз попід вагонами, намацав щілину в паркані, обережно визирнув. Темрява й туман, хоч в око стрель…

Ульман звернув у перший завулок, ішов швидко, засунувши руки в кишені й важко дихаючи. Лише тепер згадав — йому вже давно хотілося пити. Спрага мучила старого, і він облизував губи. Здається, за рогом, на сусідній вулиці, колонка. Ульман прискорив крок.