— Так з чого почнемо, товариші? — зупинившись і сівши за свій стіл, спитав Співак. — Давайте радитися, поки приїдуть ваші оперативники, — з нотками докору у голосі звернувся до капітана.

Андрійко крутнув головою: «Де та ниточка, чорт візьми! З чого починати?»

— З чого? З огляду місця події, як належить.

— Звичайно. Але й зараз помислити не завадить, — вкинув слідчий.

— Мислимо, мислимо, Петре Яковичу. Аякже.

Їхня робота, особливо напочатку, була такою ж творчою діяльністю, як діяльність митця: належало безпомилково знайти місце, де почати відколювати велетенську кам'яну брилу невідомості, в якій ховається майбутній пам'ятник, озорений поки що тільки проникливим творчим оком скульптора; знайти першу ноту, панівний мотив, що народить пісню і ось-ось забринить у душі композитора; написати перші слова майбутнього роману, відчути зав'язку сюжету, за яким події розгорнуться як у справжньому житті.

Вони помовчали ще кілька секунд, виладнуючи стрій своїх думок. Набутий досвід зрештою уже починав допомагати їм. Як завжди, людська думка шукає у складних випадках асоціацій, намагається знайти аналогію з практики.

— Я думаю, почнемо з племінниць, — сказав Андрійко. — Що ми знаємо про покійну жінку? Небагато. Співала на естраді, грала і співала у Театрі музичної комедії. Не видатна. Отже, заробляла небагато. Проте нам уже відомо, що була грошовитою. Сусіди розповіли, що одягалася гарно, купувала харчі виключно на ринку, запрошувала приватних масажистів. Заміж не виходила, отже, чоловічої підтримки не мала. Ось і загадка. Звідки гроші? Що іще відомо? Спадкоємцями знаємо поки що лише племінниць: теж Гальчинську і Хоменкову. Це відповідь на питання: «кому вигідно».