Десь за півгодини машина зупинилася перед гранчастою металевою брамою. Раух вийшов, відчинив браму, потім заїхали у двір. Гауптштурмфюрер гречно допоміг Люції вилізти з автомобіля.

Поки що нічого страшного не відбувалося.

Підсвічуючи ліхтариком, офіцер відчинив квартиру і, тримаючи Люцію за руку, завів у велику темну кімнату. Поки морочився із шторами, навпомацки опускаючи їх, дівчина стояла серед кімнати, ще не відаючи своєї долі, але уже заспокоюючись, якось інстинктивно відчуваючи, що гауптштурмфюрер прихильний до неї.

Світло, несподівано спалахнувши, болісно штрикнуло в очі. Воно голкувате віддзеркалилось на кришталевих вазах, полірованих меблях, скляних дверях. Люція на мить заплющилась, а відкривши очі, побачила, що Раух порпається у холодильнику, який стояв тут-таки, біля дверей, виймає пляшку шампанського і ставить на стіл коробку цукерок.

Стояла серед кімнати, забувши роздягтися, і господареві довелося нагадати, що пальто треба повісити у коридорі…

Вони пили з великих кришталевих фужерів, і есесівець трохи розбалакався. Люція здивувалася: скільки вона знала, скільки чула про цих німців, одягнених у чорні мундири, які запанібрата із смертю, від яких усі намагаються триматися подалі… Вона думала, що вони не можуть поводитися як звичайні люди, розмовляти на житейські теми.

Раух нічого не говорив про велич німецького народу, про перемоги армії. Розповідав про місто свого дитинства, улюблений Ашафенбург, який лежить серед зелених горбів на березі величного Рейну, про Гамбург — одне з кращих міст світу, де він жив перед війною, їй подумалося, що, може, гауптштурмфюрерові схотілося у домашній обстановці забути на якусь хвильку про свою службу, криваві розправи… Адже спочатку, коли стежила за ким у кафе, вражав похмурим поглядом, усім своїм виглядом створюючи навколо себе тяжку атмосферу.

Якщо так, вона залюбки допоможе йому розслабитися, відпочити з нею. І Люція подарувала йому свою ласкаву, медову посмішку.