Кульбабове вино. Кульбабове вино. Кульбабове вино.

Годі було почути, як вони з’являлись. І майже не чути, як зникали. Тільки трава хилилася додолу, а потім знову підводилась. Вони бігли вниз схилами пагорба, наче тіні від хмаринок, — прудконогі хлопчаки літа.

Дуглас відстав від інших і заблукав. Відсапуючись, він спинився над яром, на самому краю темного провалля, звідки віяло холодом. Нашорошивши вуха, мов сполоханий олень, він зачув небезпеку, грізну й давню як світ. Там місто розпадалося на дві половини. Там кінчалася цивілізація. Там була лише вічко жива земля, і щогодини на ній відбувалися мільйони смертей і народжень.

І були там стежки, протоптані чи ще не протоптані, які свідчили про потяг хлопців до мандрів, безнастанних мандрів, потрібних їм, щоб вирости справжніми чоловіками.

Дуглас обернувся. Одна стежка великою припалою порохом змією повзла до льодовні, де в золоті літні дні жила зима. Друга збігала до розжареного піщаного берега липневого озера. Третя вела до дерев, де хлопці, сховавшись серед рясного листя, могли рости й достигати разом з іще зеленими яблуками-кисличками. Ще одна — до персикового садка, до шпалер винограду, до кавунів, що, приспані сонцем, дрімали на грядках, мов великі смугасті коти. Ота, дарма що запустіла й звивиста, вперто тяглася до школи. Оця, пряма, мов стріла, бігла просто до кіно, де в суботу на ранкових сеансах показували ковбойські фільми. А ота, що понад струмком, виводила за місто, в зелений обшир. Дуглас звернув очі туди.