- Від нахаби чую!

Зціпивши зуби, Богдан потяг його до себе і, витягши на просторе, стрясонув за груди, наблизивсь до нього обличчям впритул.

- Ти вже воюєш? З жінками?

- Відчепись…

Богдан з огидою відкинув його і так піддав ногою ззаду, що він з усіма своїми шкребками та мотуззям відлетів на брук сторчака.

- Оце стрибок! - піддав жару Духнович. - Можна сміливо зарахувати за норму ГПО!

Гевал оглянувся, поправив на собі амуніцію. Богдан ждав, що він вернеться, полізе в бійку, але той тільки погрозив:

- Я тебе запам'ятаю, циганська мордој

І, побрязкуючи каструлями, побрів на протилежний бік вулиці.

- Спасибі, хоч студент заступився, - з вдячністю глянули на Богдана жінки. - Бо де ще та війна, а тут уже свої по головах ходять…

Таня знову взяла Богдана під руку, і вони разом з Степурою та Духновичем пішли далі. Ішли і вже ніби не впізнавали знайомих кварталів, вулиць, будинків. У вікнах квартир уже чиїсь руки зсередини обклеюють шибки смужками паперу навхрест, всюди вони біліють як цифри «XX» - двадцятий вік… А в подвір'ях мешканці будинків беруться рити щілини, схованки від бомб - такий наказ штабу ППХО.

Біля студентського гуртожитку Гіганта побачили маленького червоноармійця; з квачем у руці, він саме наклеював на стіні будинку свіжовіддруковане, набране чорним великим шрифтом оголошення.

Підійшли, стали читати. Наказ про мобілізацію. Слово до людей, яких війна першими кличе під кулі. Роки, роки, роки…

- Всі брати мої підпадають, - глухо промовив Степура.

- І родичі теж.

- А мій батько уже давно там, - сказав Духнович, батько якого був військовий лікар. - Певне, тепер і матір закличуть, вона буде потрібна. Один оце я тільки - ні в тин ні в ворота…

- Гадаєш, нас чаша ця обмине? - сказав Богдан, і Тані почулася злість в його голосі. - Чи ми вибракувані?