Сестри зав’язували халат на спині доктора. Він уже не бачив ні одинокої хмаринки, що рожевіла в призахідному сонці і з цікавістю заглядала своїм червоним оком до операційної через прозорий дашок, ні асистента, ні навколишніх предметів. Він дивився туди, де на підвищенні лежав труп Стара, закритий білими покривалами, під промінням велетенської газосвітної лампи-рефлектора. Навіть не на труп, а на невелике відкрите місце в ділянці серця, де виднівся страхітливий синець… Зараз він, доктор Берн, має подолати і розкрити велику таємницю смерті і буття.

Хірург зібрав усю свою волю, сконцентрував думку. А може, зупинитися, доки не пізно? Ні! Іншого шляху для нього нема. Тільки цей, один, найважчий!..

Чітким кроком вийшов на підвищення, підняв руки.

— Випустити кров! — наказав хірург.

Кров з вен на руках Петера Стара полилася по тоненьких трубках темною цівкою в прозорі балони.

— Законсервовану кров! — одним порухом губів мовив Берн. Схилившись над трупом, він впевненими енергійними рухами розрізав тіло. Хвилина, друга… Сестри і ординатори ловили кожний жест хірурга і блискавично подавали йому необхідні інструменти.

Ось, нарешті, серце оголене! Невловимо швидко чудодійні руки доктора наклали затискувачі на аорту, артерії і вени. Ще кілька енергійних рухів рукою — і Берн обережно вийняв з грудей Стара нерухоме серце.

Лікарі завмерли. Великі краплі поту тремтіли на чолі хірурга. Він подивився на свого асистента і з-під пов’язки пролунав твердий, чіткий наказ:

— Гельд! Механічне серце!..

Воскресіння з мертвих

…Якимись незвичайними плутаними стежечками поверталася свідомість. Перед заплющеними очима поставало блідо-рожеве марево, на чорно-фіолетовому тлі спалахували й згасали золоті іскорки, немов зорі на вечірньому небі.