— Не дивуйтесь. Це ж результат мого життя, моїх дослідів. Це ж тріумф! Це — виклик смерті!

Гельд з сумнівом похитав головою. Він хотів щось сказати, але стримався. Шанобливість не дозволяла йому бути до кінця відвертим.

— Що, ви не згодні зі мною? — Обличчя Берна спохмурніло. — Ви — вічний скептик, Гельд. Навіть такий факт не може вас переконати.

Асистент журливо посміхнувся.

— Ні, доктор, я щиро радію разом з вами. Однак моя радість не означає того, що я цілком і остаточно вірю в механічне серце, тобто — в його чудодійну силу.

Доктор Берн знову сів у крісло. Гельд скромно став поруч.

— Гельд! Я просто дивуюсь вам, — Берн незлобливо знизав здивовано плечима. — Ви — вчений, так, так, не бійтесь цього слова. Ви молодий, талановитий вчений, але я не розумію, де ваші елементарні знання? Невже ви не уявляєте собі принципових основ процесу старіння? Ви забуваєте… перепрошую, я не хочу вас повчати, але ви просто забуваєте, що передчасне старіння клітин настає через втому серця. Після сорока — сорока п’яти років активність організму катастрофічно падає саме через оту нездатність серцевого апарата боротися проти створення вуглецевого кістяка

— Вибачте, доктор, — стримано озвався Гельд, — навіть ці шкільні істини не можуть мене ні в чому переконати.

— Не вас, а вашу впертість, Гельд!

— Доктор, — не збиваючись з рівного спокійного тону, вів своє асистент, — ви хочете з допомогою механічного втручання запобігти створенню вуглецевого кістяка…

— О боже! — патетично вигукнув Берн, звівши догори руки. — Нарешті, ви заговорили мовою справжнього медика.

— Дозвольте, доктор…

— Я дозволяю вам, Гельд, я все вам дозволяю, — не давав і слова вимовити своєму асистентові Берн. — Але ж ви й мені дозвольте дещо сказати. Моя істина проста: ось вона, на операційному столі, в грудях пса… Так, так, це моя істина. І вона цілком підтвердить мої передбачення.