Окремі дзеркала-відбивачі повинні весь час обертатися услід за Сонцем, тому їх передбачають розмістити на кільцевих коліях. Дотримувати потрібну швидкість руху і нахил дзеркал допоможе автоматика. Трубчастий геліокотел встановлять на високій вежі в центрі станції, і він також зможе автоматично повертатись.

Це буде справжня теплоенергоцентраль. Пара не тільки приведе в рух турбіни. Вона піде на фабрики, на консервні заводи, в теплиці й житлові будинки. Потужність такої станції досягне кількох мільйонів кіловат-годин на рік.

Інженерний пошук спрямовано також на заміну металевих і скляних дзеркал у сонячних нагрівниках пластмасовими. У довгому циліндрі з плівки верхня половина прозора. Нижня, металізована, відбиває промені, скеровуючи їх на теплоприймач «затемнену трубку. її нагрівають і прямі промені, і ті, що відбилися. Таке плівкове дзеркало може бути надувним і переносним.

Там, де багато сонця, але мало палива, де поблизу нема залізниць, де треба опріснювати воду, зрошувати чи осушувати землю, такі станції відіграють велику роль. Пекуче сонце, що досі було згубним для посушливих, пустельних районів, допоможе відродити їх до життя.

Однак заходить сонце, і до ранку на геліостанції настає вимушена перерва. Поки що невідомо, чи вдасться за допомогою позаземних супутників-освітлювачів перетворити ніч на день, хоча і про це мріють інженери.

Споруджувати паротурбінні геліостанції за атмосферою вперше запропонував ще К. Е. Ціолковський. Згодом з’явилися проекти великих населених супутників із дзеркалами «сонячними нагрівниками.

Можна вибрати таку орбіту супутника, що його завжди буде освітлено сонцем. Та й про охолодження, яке потрібне, щоб знову перетворити пару на воду І налагодити в паротурбінній установці замкнений цикл, турбуватися не доведеться. Досить воді (або іншій, придатнішій для роботи в такій турбіні рідині) попасти в тінь, як вона охолоне. У світовому просторі можна одержати будь-яку температуру «там немає повітря і грітимуть лише прямі сонячні промені.