— Однак сильно мало комарів, — сказав Нікола. — Вітром здував.

— Та куди вже більше! — пробурчав я.

— Треба сильне більше. Сонце не видно, гір не видно. От скільки комара треба, — відповів Нікола, розкладаючи багаття і встановлюючи похідний чайник на триножнику з сучків.

Поки вода закипіла, Нікола викурив люльку, простягнувся на землі і поринув у думи. Всупереч звичаєві він не співав і не говорив. Мовчанка тривала досить довго. Потім Нікола, випустивши густий струмінь диму, сказав:

— Однак погано. Сильно погано.

Нікола, видно, був чимось занепокоєний.

— Що погано, Ніколо? — запитав я його.

— Цей чоловік… Сильно нехоросо. Хай би він тонув… Три рази літо і три рази зима — я бачив такий соловік.

— Ти знаєш його? — здивовано спитав я Школу.

— Не його. Схожий на нього. Там!.. — і Нікола показав рукою на північ.

— Не говори загадками, Ніколо, — нетерпляче сказав я. — В чому справа?

І Нікола розповів своєю бідною на слова, але багатою образами і влучними висловами мовою дивовижну історію.

Це було три роки тому. Нікола з своїм батьком і братом рибалили в Селлахській губі.

Але умираюче літо не хотіло поступитися зимі. Південний вітер все дужчав і перейшов у шторм. Рибалок відносило до острова Макара. Невеличкий парус зірвало. Кермове весло поламалося об крижану брилу. Сиві хвилі кидали маленький каюк, мов тріску. Та звиклі до небезпек свого промислу рибалки не втрачали самовладання. Крижини давали їм прісну воду, а риби було вдосталь. їм доводилося страждати тільки від холоду, та недарма вони виросли в найхолоднішому місці земної кулі. їхній організм стійко чинив опір. Напівзамерзлі, обледенілі, вони підбадьорювали один одного жартами.

На третій день їхнього мандрування сталося нещастя: їхній каюк потрапив між крижані брили, і ті зім’яли його, мов яєчну шкаралупу. Рибалки ледве встигли вибратися на крижину і подорожували на ній далі.