Нікола зійшов у котельню, але й там нікого не було. У машинному відділенні теж нікого. Неначе пароплавом керувала невидима рука мерця. Нікола відчув, що в нього піднімається від жаху волосся. Не тямлячи себе від страху, він вийшов на палубу і пробрався до штурвала. Нікого! Гнаний жахом, Нікола побіг на ніс корабля. І тут він уперше побачив людину, що стояла на самісінькому носі з опущеною головою.

— Ей! Це я!.. Хто ти?.. — крикнув Нікола хрипким голосом.

Людина стояла нерухомо. Це було страшно, як і все на пароплаві, але Нікола відчув таку потребу бачити біля себе хоч одну живу істоту, що, пересиливши страх, підійшов до людини, що стояла на носі корабля, і заглянув їй в обличчя. Це був мрець. Нікола тільки тепер побачив, що мрець був прив’язаний тонким лінем до фальшборту…

З розповіді Ніколи, цей мрець був дуже схожий на англійця, якого ми витягли з болота: такий же бритий і так само одягнутий. Тепер я зрозумів похмурий настрій Ніколи: зустріч з нашим англійцем нагадала Ніколі про найтрагічнішу подію в його житті.

— Ну і що ж було далі, коли ти побачив мерця?

— Я завив, як вовк, — відповів Нікола.

І він розповідав далі. Страшнішого ніж «мертвий пароплав» Нікола не зустрічав нічого за все своє життя. Але на пароплаві було принаймні тепло й сухо. Голод переміг страх, і Нікола пішов шукати щось їстівне. Він знайшов кілька бочок прісної води, але з провіантом справа була гірша. Ніколі вдалося розшукати тільки мішок сухарів, що впав за порожні ящики. Та для невибагливого якута і це була добра знахідка.

«Мерці, значить, п’ють воду, але мало їдять», вирішив він і не без страху засунув перший сухар у рот. Він боявся, що із-за його спини раптом простягнеться мертва рука і мрець крикне: «Віддай мої сухарі!»

Але мерці виявилися покладливим народом і не перешкодили Ніколі з’їсти одразу з десяток сухарів і запити їх двома ковшами води.

Коли Нікола поїв і обсушився, то відчув себе зовсім непогано. Він вибрав зручну каюту і, на всяк випадок похваливши мерців за їхню доброту, ліг не роздягаючись на м’яку койку. Останньою його думкою було те, що пароплав, мабуть, присланий спеціально для нього якимось духом-покровителем. Шкода, що загинули брат і батько, але нічого не вдієш — одному доля жити, а іншому вмерти!..