Я вступив до Донецького медінституту, а закінчив Львівський медичний із причини переїзду батьків сюди. Отримав “червоний диплом” і став аспірантом-патофізіологом. Згодом — дисертація на проблему гетеротрансплантації, себто пересадки чужорідних органів. Довелось вирішувати проблему імунної відчуженості. Там я вперше зіштовхнувся з явищем толерантності, яке згодом стало одним із головних у моїх філософських пошуках.

Довгі роки я професійно займався біофізикою, теорією складних систем і нейробіонікою, тобто — штучним інтелектом. Є автором понад 40 винаходів, частина з яких і досі засекречена.

— І раптом — фантастична проза! Як сталося, що Ви взялися за написання книг?

— Ну, не раптом. Я писав вірші, але справжнім поетом не став. А щодо мого першого роману “Древо життя”, то тут ось як було. Накопичилась велика кількість інформації. Там, у “Древі життя”, закладено основну ідею — ідею самоорганізації, яка є справедливою для будь-якої самоорганізаційної системи…

— Ви відкидали панівну у той час думку про довершеність комуністичної системи?

— Звичайно. Знаєте, я другокурсником перечитав усі праці Леніна і переконався: безпринципнішої людини історія не знає. І ніякий він не філософ, а компілятор. Перечитав я також усього Енгельса. Це він розробляв комуністичну ідею. Маркс більше займався економічними питаннями.

— Гм! Що ж спонукало Вас, другокурсника, майбутнього медика, ще й сина ректора, фронтовика і комуніста, аналізувати класиків марксизму-ленінізму? Вам би медициною перейматись…

— Що змушувало? Відчуття невлаштованості тогочасного суспільства. Я давно побачив — ледь не з дитинства — оте зубожіння, злидні і насилля. Так склалось, що ідеї, закладені в моїх наукових пошуках, ніби просилися на папір. Поступово визрівав задум того, що стало тритомником “Древо життя”.