Заклад було обставлено з великою помпою. Передача люльки відбувалася при яскравому світлі юпітерів та безперервних спалахах фотоблітців, що злилися в суцільне сяйво.

А повертав Ламм люльку в напівтемному кабінеті Крайфорда, здригаючись при думці, що його можуть вистежити всюдисущі репортери. Схвильованим голосом мільйонер вигукнув:

— Б’юся об заклад на тричі більшу суму, що цю кляту люльку не скопіює сам Вельзевул!

їдучи в Росію, професор сподівався знайти в цій країні ще кращі зразки. Люльку Крайфорд узяв з собою. Хоч Ламм і ходив щонеділі до протестантської церкви, але у відсутність професора міг організувати викрадення люльки без особливих докорів совісті. А можливо, професор узяв з собою люльку зовсім не тому? Можливо, в цьому була якась частка марнославства, хтозна? Адже люлька й справді була чудова!

Отак і ходив по Києву містер Крайфорд, пахкаючи своєю розкішною люлькою. Неробство починало пригнічувати. І не дивно, що містер Крайфорд зрадів, коли черговий по готелю подзвонив до нього в номер і повідомив, що два співробітники Академії наук просять професора прийняти їх у дуже важливій справі.

Крайфорд швидко затягнув до сусідньої кімнати Уеллера, безцеремонно приглушив буйне хропіння перекладача подушкою і став чекати на відвідувачів.

За кілька хвилин у двері постукали. Містер Крайфорд підвівся і, прямуючи назустріч гостям, урочисто промовив:

— Ісполати, добро пожаловать!

Гості здивовано перезирнулися.

— Дякую… — відповів відвідувач, стримуючи посмішку. Потім відрекомендував себе і свою супутницю: — Кандидат наук Крищук. Асистентка Рилова.

— Ми просимо вибачення, професоре, що порушуємо ваш спокій, — почав Крищук. — Але справа в тому, що нашому інституту астрохімії терміново потрібна консультація палеонтолога. Так склалися обставини, що всі співробітники палеонтологічного інституту виїхали у далекі експедиції. І коли ми довідалися про ваш приїзд, то одразу вирішили звернутися до вас по допомогу. Повторюю, справа дуже термінова.