В роті у цього чоловіка стирчала люлька, яку Крайфорд кілька хвилин тому відвоював у Гавриловича і тепер гарячково стискував у руці. Ось трохи перекошений мундштук, а ось і подряпина.

Професор безпорадно озирнувся, ніби питаючи у присутніх, що ж це робиться? В цю мить він майже з радістю помітив Крищука, який поспішав до місця події. Крищук біг, важко дихаючи, і навіть витяг з рота свою люльку. Коли він підійшов ближче, містер Крайфорд побачив, так, так, таку ж саму люльку — з кривим мундштуком і подряпиною, з тонкою різьбою молоканського умільця.

Професор тихо зойкнув і сів на землю. Крищук помітив, як безпорадно він переводив погляд з однієї люльки на іншу, і зрозумів усе. Він допоміг містерові Крайфорду підвестись і обережно посадив його в автомобіль.

— Вибачте, професоре, але ви забули люльку, а вона така чудова, що я не міг стриматися від спокуси і зробив кілька таких зразків для себе і своїх колег. Що ж до вашої люльки, то ось вона. — 3 цими словами Крищук витяг з кишені ще одну люльку і передав її містерові Крайфорду.

Цього разу професора приводили до пам’яті трохи довше, ніж вперше. Він промовив, заспокоївшись:

— Ради бога, скажіть мені, як вам пощастило за якихось сорок хвилин відтворити з такою дивовижною точністю, ще й у кількох екземплярах, мою люльку? І ради всього святого, скажіть, яка з чотирьох люльок моя — тепер я й сам не доберу.

— Сорок хвилин? — перепитав Крищук. — Ну, це було б забагато для такого елементарного об’єкта. Сім секунд, усього сім секунд, професоре. Що ж до того, яка з цих люльок ваша, то вам цього тепер ніхто не скаже. Проте, професоре, ви так і не закінчили своєї консультації. Ми не дістали відповіді на питання, що цікавить нас.