— Справжня?!! — зарепетував раптом Крайфорд. — І це м’ясо на кістці теж справжнє?! І залишки шкіри?.. І сліди крові? Вони теж справжні? Ви запевнятимете тепер. що це не муляж?
— Містер Крайфорд, — втрутилася Рилова, — ми ж не казали вам, що йдеться про викопну тварину.
— Мабуть, міледі хоче переконати мене, що це страхіття зловили на околицях Києва чи, може, виростили його тут, у вашому розкішному парку? — саркастично зауважив Крайфорд.
Але тут витримка зрадила його, і, голосно вигукнувши: — До дідька! — професор вибіг із зали, кинувся східцями вниз, обриваючи на ходу зав’язки халата.
Коли Крищук і його співробітники вискочили у двір, машина з професором уже зникла за воротами.
Дорогою професор лаявся усіма мовами, які він тільки знав.
Проте найгірше чекало його попереду. Виходячи біля готелю з машини, професор поліз у кишеню, і… рука його відчула пустоту. Містер Крайфорд кілька секунд стояв нерухомо, потім кинувся до машини. Люльки не було! Гордість, його красу унікальної колекції загублено!
Професор пригадав, що востаннє тримав люльку, розмовляючи з Крищуком, потім сунув у кишеню халата. А халат лишився в інституті. Містер Крайфорд хоч і не знав російської мови, але так виразно пояснював шоферові необхідність негайно повернутися до інституту, що той зрозумів.
Коли машина знову зупинилася біля воріт інституту, професор, важко дихаючи, підбіг до хвіртки і постукав— ні, затарабанив — у вікно. Хвіртку відчинив незворушний Гаврилович, його обличчя сяяло, над головою клубочився димок, а в роті він тримав… люльку містера Крайфорда!
Ось тут і відбулася та сцена, з якої ми почали нашу розповідь. Вихопивши люльку з рота спантеличеного сторожа, містер Крайфорд почав лаяти «невихованого» Гавриловича, який осмілився скористатися чужою річчю.
Зопалу професор не помітив, як на його голос вибігли співробітники інституту. Вони здивовано слухали гнівні тиради містера Крайфорда, не розуміючи, що могло його посварити з лагідним і ввічливим стариком. Коли обурення Крайфорда досягло кульмінаційної точки, один з співробітників підійшов до професора і поцікавився, у чому справа. Містер Крайфорд різко обернувся і… О боже!