– А ви можете запропонувати їм іншу? – сказав Макгроун, широким жестом обводячи зал.

– Засідання припиняється! – заволав суддя. Та його слова потонули в дикому ревищі…

Сто двадцять днів тривало судове засідання. Було опитано безліч свідків. Списано десятки грубезних томів зі свідченнями Макгроунових клієнтів. Замовники горою стояли за Чарлі. Сам він переконливо доводив, що в міру своїх скромних можливостей поліпшував собаче життя людей і тому зовсім не відчуває за собою ніякої вини. Навпаки, вся його діяльність варта подяки й винагороди, а не покарання.

Та суд не взяв до уваги його аргументів.

Потім Макгроунові адвокати оскаржили вирок суду. Зі свого боку, нову ухвалу опротестували позивачі, перед між яких вела могутня фірма «Екран щастя».

До боротьби стали сили, що в порівнянні з ними Макгроун видавався жалюгідним пішаком.

Від тривалої тяганини по судах Чарлі зовсім зубожів. І коли йому кінець кінцем пощастило виборсатися з цієї клейкої павутини, він змушений був найнятись кур’єром у контору фірми «Фармако й К°», що на суді виступала йому на захист.

Мешканці Тристауна часто бачать його згорблену постать. Чарлі важко бреде вулицею, похнюпивши голову, намагаючись не дивитися на перехожих.