Треба буде ретельно перевірити контакти. З того часу, як місіс Джонсон ампутували правицю – сталося це, либонь, років зо три тому,– бідолаха вже хтозна-скільки зверталась до Чарлі. Негідники з протезної компанії підсунули їй абсолютний брак. Кінцівка потребувала безперервного ремонту. Нерідко треба було міняти не тільки окремі деталі, а й цілі вузли. З тим самим приходили до Чарлі й інші клієнти. Накидати бідним калікам брак було з боку протезників підлістю. Та якби не ці шахраї – довелось би закинути Чарлі свої зуби на полицю.

Годинник пробив пів на четверту.

Покінчивши з протезом місіс Джонсон, Макгроун стомлено присів на стілець і одяг навушники біопам’яті: він полюбляв вести щоденник – уся нижня полиця шафи була заставлена геть списаними магнітними стрічками. Хтозна-нащо, але вони берегли хроніку життя Чарлі з його ліричними відступами й велемовними коментарями.

Крізь віконце цідився тьмяний світанок. Чарлі скинув навушники. Ступив кілька кроків до дверей.

Раптом він боляче вдарився об гострий кут якоїсь скриньки. Макгроун нагнувсь і не без зусиль поставив на стіл старий біоперетворювач. Чарлі випадково купив його ще за тих щасливих літ, коли працював в Уестерні. Відтоді користуватись випромінювачем якось не випадало, не було нагоди.

Макгроун рукавом стер пил з антени. Замріявся. А що, коли… Вражений ще не зовсім визрілою думкою, він метнувся назад до шафи, сквапно відчинивши дверці, ухопив перший-ліпший блок і вернувся до біоперетворювача. Руки по-старечому тремтіли. В химерному передранішньому світлі Чарлі ледве розгледів на блоці давній злинялий напис: «Захід. Бабине літо. Моя перша відпустка».

Пульт настройки… Реле часу… Чарлі вилаявся: перегорів середній нерв, треба змінити…

Наступної ночі Макгроун вперше по такому тривалому часі спав спокійно, його ніхто не душив. А сновидіння були одне прекрасніше за інше. Макгроунові снилися зелені луки під далеким Пітерстоуном, де він працював багато літ тому, духмяні ночі Західного узбережжя і ласкаві руки міс Шелл.