Чарлі прокинувся з блаженною усмішкою. Містечко ще дрімало. По вулиці, здіймаючи куряву, проїхав реабіль, ущерть завантажений колодами, і Чарлі, пчихнувши від пилу, незадоволено грюкнув вікном.

У коридорчику почулися кроки.

– Доброго ранку, Чарлі, – сказала місіс Джонсон. – Як моя рука?

– Що можна, зроблено, – кволо усміхнувся Макгроун. – Проте центральний нерв виготовлено, як вам відомо, досить невдало.

– Замучила вона мене, – поскаржилась місіс Джонсон, беручи під пахву рожевий протез.

– Купіть нову, – чи не в двадцяте порадив Чарлі.

– Нова дорого коштує, – сказала місіс Джонсон.

Макгроун промовчав.

– Ви вірите, навіть уві сні нема від неї спокою, – по паузі знову стала до розмови відвідувачка.

– Уві сні? – пожвавішав Чарлі. – Та ви присядьте.

– Знаєте, вночі навіть гірше, ніж удень.

– А хотілось би вам, щоб уночі рука вас не мучила? – запитав Чарлі з загадковою усмішкою.

– Чи хотілось би? Господи! Та я все віддала б за допомогу, – вигукнула місіс Джонсон.

– Це коштуватиме куди дешевше, -зауважив Чарлі. – Ви будете бачити сни.

– Сни? – розчаровано протягла клієнтка.

– Так, сни, сни на замовлення, яких вам тільки заманеться. І ви забудете про все…

Місіс Джонсон мовчала, не знаючи, що відповісти.

– Що ви, приміром, забажали б побачити сьогодні вночі? – запитав Макгроун.

2

– Я замовила на три години ночі недільну проповідь преподобного Мартіна, – сказала сива дама, побожно зводячи догори очі, – а ви натомість підсунули мені бій биків.

– Очевидно, сталось невеличке зміщення…

– Можливо, з вашого погляду, преподобний Мартін і бик – це те саме? – не слухаючи, докинула дама.

– Я такого не казав, – м’яко заперечив Макгроун.

– Ще цього бракувало! – на якусь мить дамі перехопило від обурення подих.