Час, що його відводили тристаунці на сон, дедалі збільшувався. Робота і сон – це, власне, складало добу. Та ось сон став катастрофічно наповзати на робочий час. Володарів містечка охопила тривога. Ажіотаж підігрівали численні карликові компанії Тристауна, котрі почували себе досить незатишно внаслідок бурхливої діяльності Чарлі.

О першій порі Макгроун за допомогою солідних внесків гамував пристрасті. Але тривати довго це не могло.

Поєднавши кінець кінцем свої зусилля, ворожі Чарлі компанії домоглися свого: Макгроун став перед судом.

Його звинуватили в злісному розкраданні суспільного часу.

Тепер, коли пристрасті вляглися, безсторонній літописець має змогу обкласти себе пожовклими комплектами газет і в усіх подробицях відтворити цей грандіозний процес, що набрав розголосу на всю країну.

Ми спробуємо коротко переказати хід судового засідання.

– Ей ти, сурогате! – гукнув Макгроун, відриваючись од ділових паперів.

Перед Чарлі вмить виросла струнка постать із робленою посмішкою на пластиковому лиці.

– Сигару! – наказав Макгроун.

Робот запопадливо простяг своєму метрові невеличку чорного дерева скриньку. Та закурити Чарлі не встиг. Двері кабінету без стуку розчинилися, й на порозі з’явилось двоє здорованів у блакитній формі полісменів.

– Чарлз Макгроун? – запитав один п них, пильно дивлячись на хазяїна кабінету.

Чарлі зблід.

– Ви не помилились, панове, – поважно сказав робот з тією ж, здавалося, приклеєною усмішкою.

– Ви заарештовані! – кинув один із представників закону.

Він ліктем відштовхнув робота і ступив до Чарлі.

Макгроун безпорадно озирнувся.

– …Отже, підсудний Макгроун, ви відмовляєтесь визнати себе винним?

– У чому? – вдавано спокійно запитав Чарлі, незважаючи на репортерів, що метушились коло нього.