Мені ця нехитра історія дуже сподобалась. Відразу помітно, що Вандерхузе вигадав її сам і, скоріше за все, щойно. На мій величезний подив, Комову історія сподобалась теж. Уже на середині розповіді він перестав блукати поглядом по столу в пошуках гірчиці, втупився у Вандерхузе і не спускав із нього примружених очей аж до кінця, а потім висловився в такому розумінні, що ідея одержимості одного з партнерів по контакту видається йому теоретично цікавою. «У будь-якому разі, досі загальна теорія контакту не враховувала такої можливості, хоча ще на початку двадцять першого століття такий собі Штраух висував пропозицію включати шизоїдів до складу екіпажів космічних кораблів. Уже тоді було відомо, що шизоїдні типи володіють яскраво вираженою здатністю неупередженого асоціювання. Там, де нормальна людина в хаосі небаченого, хоч-не-хоч, прагне угледіти знайоме, відоме раніше, стереотипне, шизоїд, натомість, не тільки бачить усе таким, як воно є, а й здатний створювати нові стереотипи, які випливають просто із заповітної природи хаосу, що розглядається. Між іншим, — продовжував Комов, потроху розпалюючись, — ця здатність виявляється напрочуд спільною для шизоїдних представників розумів найрізноманітніших типів. А оскільки теоретично зовсім не виключена можливість, що об’єктом контакту виявиться саме шизоїдний індивідуум, та оскільки своєчасно не розгадана шизоїдність може в ході контакту призвести до найважчих наслідків, проблема, порушена вами, Якове, здається, заслуговує певної наукової уваги».

Вандерхузе, усміхаючись, оголосив, що дарує цю ідею Комову, і сказав, що час рушати. Після цих слів Майка, яка вже було зацікавилась і слухала Комова з напіврозкритим ротом, відразу зів’яла. Я теж відразу зів’яв: усі ці розмови про шизоїдів спрямували мене на неприємні роздуми. І ось що тоді відбулося.