Я зрозумів, що сьогодні на мене чекає цілий робочий день тиші та порожнечі, і також почав нервувати. Атмосфера за столом стала просто-таки напруженою. І тоді Вандерхузе як командир корабля і лікар вирішив цю атмосферу розрядити. Він задер голову, випнув щелепу й довго подивився на нас поверх носа. Рисячі бакенбарди його розчепірилися. Для початку він розповів кілька анекдотів про зорельотчиків. Анекдоти були старі, заяложені, я примушував себе усміхатися, Майка ніяк не реагувала, а Комов реагував якось дивно. Слухав він уважно і серйозно, в акцентованих місцях кивав, а потім задумливо оглянув Вандерхузе і промовив значуще:

— А знаєте, Якове, до ваших бакенбардів дуже личили б китички на вухах.

Це було чудово сказано, і за інших обставин я зрадів би гострому слівцю, та зараз мені це видалося геть нетактовним. Проте сам Вандерхузе був, вочевидь, прямо протилежної думки. Він самовдоволено всміхнувся, зігнутим пальцем збив свої бакенбарди — спочатку лівий, а потім правий — і розповів нам таку історію.

Прибуває на якусь цивілізовану планету один землянин, вступає в контакт і пропонує аборигенам свої послуги в ролі найвидатнішого на Землі спеціаліста з конструювання й експлуатації вічних двигунів першого роду. Аборигени, натурально, заглядають до рота цьому посланцю надрозуму і, дотримуючись його вказівок, негайно починають будувати. Збудували. Не працює вічний двигун. Землянин крутить колеса, повзає серед стержнів і різних шестерень та лається, що все зроблено не так. «Технологія, — каже, — у вас відстала, оті вузли потрібно негайно переробити, а оці взагалі замінити, як ви гадаєте?» Аборигенам діватися нікуди. Починають усе переробляти і взагалі міняти. І тільки-тільки вони це закінчили, як прибуває з планети Земля ракета «швидкої допомоги», санітари хапають винахідника і роблять йому потрібний укол, лікар перепрошує аборигенів, і ракета відлітає. Аборигени тужать і сумують, сором в очі один одному глянути, починають розходитись і раптом помічають, що двигун-то запрацював. Так, друзі мої, двигун запрацював і продовжує працювати досі, вже от сто п’ятдесят років.