Раптом я почув дещо. Якийсь шурхіт, наче ящірка пробігла. Про ящірку я, напевно, згадав через мою недавню розмову з Вадиком, насправді ж звук був ледь чутний і зовсім невизначений. Потім у дальньому кінці рубки щось цокнуло — і відразу ж десь полилася цівкою вода. На самій межі чутності тріпотіла і дзижчала муха, що потрапила в павутиння, скоромовкою бурмотіли роздратовані голоси. І знову коридором пробігла ящірка. Я відчув, що мені від напруження зсудомило шию, і підвівся. При цьому я зачепив довідник, який лежав на краю пульта, і він зі страшним гуркотом упав на підлогу. Я підняв його і зі страшним гуркотом пожбурив назад на пульт. Я задудів бадьорий марш і, карбуючи крок, вийшов у коридор.
Це все тиша. Тиша та порожнеча. Вандерхузе щовечора пояснює нам це якнайзрозуміліше. Людина — не природа, вона не терпить порожнечі. Опинившись у порожнечі, вона прагне її заповнити. Вона заповнює її примарами й уявними звуками, якщо не в змозі заповнити її чимось реальним. Уявних звуків я за ці три дні наслухався достатньо. Очевидно, небавом почнуться примари…
Я крокував коридором повз порожні каюти, повз бібліотеку, повз арсенал, а коли проходив повз медичний відсік, відчув слабкий запах — свіжий і водночас неприємний, наче від нашатирного спирту. Я спинився і принюхався. Знайомий запах. Хоча що це таке — незрозуміло. Я зазирнув у хірургічну. Постійно ввімкнений і готовий до дії кіберхірург — величезний білий спрут, підвішений до стелі, — холодно глянув на мене зеленуватими очиськами і з готовністю підняв маніпулятори. Запах тут був густіший. Я ввімкнув аварійну вентиляцію і закрокував далі. Це ж треба, як у мене загострились усі відчуття. Вже що-що, а нюх у мене завжди був негодящим…
Свій дозорний марш я закінчив на кухні. Тут також було повно запахів, але проти цих запахів я нічого не мав. Що б там не казали, а на кухні має пахнути. На інших кораблях що на кухні, що в рубці — одне і те саме. У мене цього нема і не буде. У мене свої порядки. Чистота чистотою, а на кухні має приємно пахнути. Смачно. Збудливо. Мені тут доводиться чотири рази на день складати меню, і це, зауважте, за повної відсутності апетиту, бо апетит і порожнеча-тиша — речі, очевидно, несумісні…