— Зараз… я зараз, маленькі мої… я прийду… Вона ступила до дверей, забувши про все на світі. Крик дітей, їхній жалібний поклик владно ввірвався в материнське серце, потягнув її до синів.
— Маріє! Не можна, — попередив УР.
Вона не чула слів автомата. Добралася до дверей, простягла руки і впала ниць на порозі. На неї покотилася звідусіль зоряна безодня, заколисала і поглинула у своє безмежне лоно…
II
УР кілька хвилин дивився червоними очима на тіло жінки. Потім пролунав його дзвінкий голос:
— Маріє! Чому ви не рухаєтесь?
Жінка не відповідала. Вогники автомата тривожно замиготіли. Він сказав сам собі:
— Марія перестала існувати.
Подумавши, додав:
— Треба поспішати.
Він притягнув до себе руками-маніпуляторами прибиральну машину і уважно оглянув її, аналізуючи конструкцію. Потім впевнено розібрав верхню частину, яка, власне, й займалася прибиранням, залишивши підставку з ногами-коліщатами. УР довго розглядав рухову частину механізму, вивчав систему моторчиків, реле і живлення. Подумавши, збагнув, як можна ввімкнути підставку до своєї системи, щоб перетворювати імпульси-бажання в рух. Для цього треба було попрацювати не менше двох годин.
УР згадав про маленьких людей. Він підняв руку-маніпулятор, ввімкнув систему зв’язку і попросив керуючого робота дати ізолятор, палату номер дев’ять.
Діти знемагали від крику. УР швидко виключив зв’язок, промовив:
— Їхня система потребує енергії. Маленькі люди вимагають живлення. УР зробить все, що необхідно, і прийде до них.
Він підсунувся до інструментальної шафи, відчинив її, знайшов там витки проводів, інструменти, якими користувався капітан. УР подумав, розшукав у своїй пам’яті інформацію про прийом роботи, яку треба виконати. Згадавши все, він хутко почав перебудову підставки. Коли проводи з’єднали руховий вузол “кінцівок” з енергетичним центром автомата, він, піднявшись на руках-маніпуляторах, “сів” на підставку. Наклавши з боків кілька пластинок, УР з’єднав себе з ногами-коліщатами.