— Невже не можна обійтися без оцих безглуздих формальностей?

Ііі позирнув на нього крізь товсті кристали.

— Ви кажете, що прибули з Землі? Коли так, то для вас немає іншого виходу. Доведеться підписати.

— А члени команди? Їм теж треба поставити свої підписи? — запитав капітан, підписуючи бланк.

Ііі подивився на капітана, зміряв поглядом трьох хлопців і глумливо зареготав:

— Ха-ха-ха! Їхні підписи! Це мені подобається! Щоб вони поставили свої підписи! — Він так реготав, що сльози виступили у нього на очах. Він ляпав себе по коліну і аж лягав, знемагаючи від сміху. Нарешті йому вдалося стати на ноги, вчепитися руками за край столу. — Свої підписи! — повторював він.

Четверо землян насупилися.

— Що ж тут смішного? — спитав капітан.

— Вони — і підписи! — зітхнув ослабілий від веселощів Ііі. — Я просто не можу! Обов’язково розповім про це містерові Ккк. — Все ще посміюючись, він узяв у руки підписаний бланк. — Здається, все гаразд. Є навіть згода на евтаназію, якщо доведеться вжити такого крайнього засобу.

Ііі задоволене хихикнув.

— Згода на що? — перепитав капітан.

— Не розмовляйте. Я повинен вручити вам одну річ. Візьміть оцей ключ.

Капітан аж зашарівся від задоволення.

— Для мене це велика честь, — почав він.

— Це не ключ од міста, дурню! — одрізав Ііі. — Просто ключ від дверей будинку. Ідіть коридором до кінця й одімкніть великі двері. Коли зайдете всередину, двері за собою зачиніть. Переночуєте там, а зранку я пришлю до вас містера Ккк.

Капітан нерішуче взяв ключа. Хвилину він стояв, утупивши очі в підлогу. Хлопці теж не ворушилися. Здавалося, в їхньому тілі не лишилося жодної кровинки і ані краплини того запалу, який наснажив їх на міжпланетну подорож.

— Що таке? Що з вами сталося? — запитав Ііі. — Чого ви чекаєте? — він підійшов до капітана й почав вдивлятися йому в обличчя своїм пронизливим поглядом. — Що там у вас, кажіть!