— Спендере, яка вас муха вкусила? — допитувались вони. Бігз виліз на берег мокрий як хлющ.
— Ну, чекай! — мовив він, побачивши археолога в руках у хлопців, і рушив до нього.
— Досить! — гукнув капітан Уайльдер. Хлопці відійшли од Спендера. Бігз зупинився й глянув на капітана.
— Переодягніться в сухе! А ви, хлопці, гуляйте собі далі! Спендере, ідіть за мною!
Гулянка відновилася. Уайльдер віджнюв убік і обернувся до Спендера.
— Може, ви поясните, що сталося? — спитав він.
— Не знаю, — відповів той, дивлячись на канал. — Мені стало соромно. Соромно за Бігза, за всіх нас і за цей галас. Боже, яке ганебне видовище!
— Ви знаєте, яка довга була ця подорож. Треба ж їм якось розважити душу.
— Де ж їхня гідність, сер? Людська гідність?
— Ви перевтомилися, Спендере, і у вас зовсім інший погляд на речі. Штрафую вас на п’ятдесят доларів.
— Слухаю, сер. Мені не давала спокою думка, що вони стежать, як ми тут клеїмо дурня.
— Хто?
— Марсіани — мертві вони чи живі.
— Напевно, мертві, — сказав капітан. — Ви гадаєте, вони знають, що ми тут?
— А хіба все старе не відчуває приходу нового?
— Мабуть, що так. Схоже на те, що ви вірите в духів.
— Я вірю в те, що було створено, а на Марсі було створено чимало. Тут є вулиці, будинки, напевно, є книги, є великі канали, і годинники, і стайні, якщо не для коней, то для якихось інших домашніх тварин — хтозна, може, з дванадцятьма ногами. Я скрізь тут бачу речі, які були в ужитку. Протягом багатьох століть їх торкалися руки розумних істот. Коли ви спитаєте мене, чи вірю я в те, що речі, які служать людям, мають душу, то я відповім: авжеж, вірю. Ось вони перед нами. Всі ці речі комусь служили. Усі гори мали імена. І ми, люди, володіючи ними, завжди почуватимемо себе якось незручно. Ми дамо горам нові назви, та вони ніколи не звучатимуть для нас природно, бо старі імена житимуть і далі: адже гори народилися з ними. Назви, що їх ми дамо каналам, горам і містам, стечуть з них, як стікає з качки вода. Хоча б скільки ми мацали Марса, ми ніколи не зможемо його торкнутися. А потім зненавидимо його і, знаєте, що тоді зробимо? Здеремо з нього шкіру і напнемо таку, яка буде нам до вподоби.