Вітер колихав прозорі випари, що підіймалися з дна порожнього моря. Кам’яне громаддя гір незворушно дивилося на сріблясту ракету і згасаючий вогонь.

Галас зростав. Все більше хлопців ішло в танець. Хтось щосили награвав на губній гармонії, хтось обгорнув цигарковим папером гребінець і теж видобував з нього якусь мелодію. Відкоркували ще двадцять пляшок джину. Бігз хитався й вимахував руками — диригував танцями.

— Ідіть до нас, сер! — гукнув Черок до капітана, затягуючи пісню.

Капітан неохоче приєднався до танцюристів. Обличчя його лишилося серйозним. Спендер стежив за ним. «Тяжкий для тебе вечір, бідолахо, — думав він. — Твої підлеглі не знають, що творять. Перш ніж посилати їх на Марс, треба було прочитати їм спеціальний курс, навчити їх правил доброї поведінки і наказати їм хоч кілька днів поводитись пристойно.

— З мене досить, більше не можу, — сказав нарешті капітан і сів на землю.

Спендер уважно глянув на нього. Капітан не задихався, обличчя в нього навіть не спітніло.

Акордеон, гармонія, питво, вигуки, танці, співи, п’яна карусель, бряжчання каструль, сміх.

Бігз побрів хитаючись до берега марсіанського каналу. Він поніс із собою шість порожніх пляшок і шпурнув їх одну за одною в темно-синю воду. Пляшки глухо бовкали й тонули.

— Я нарікаю тебе, нарікаю тебе, нарікаю тебе іменем… — язик у Бігза заплітався. — Нарікаю іменем Бігза. Віднині ти зватимешся каналом Бігза.

Не встиг ніхто зрушити з місця, як Спендер схопився на ноги, перестрибнув через вогонь і враз опинився перед Бігзом. Він затопив його раз у вухо і вдруге в зуби. Бігз полетів шкереберть і ляпнувся в канал. Спендер мовчки стояв, чекаючи, поки Бігз видереться на кам’янистий берег. Але хлопці вже міцно тримали його за руки.