завод; чи говорили про хороших собак, і тут він подавав дуже слушні зауваження; чи трактували про слідство, проведене казенною палатою — він показав, що йому відомі також і судейські витівки; чи була розмова про більярдну гру — і в більярдній грі ні давав він промаху; чи говорили про доброчесність і про доброчесність міркував він дуже добре, навіть зі сльозами на очах; про виробництво горілки, і на горілці він знався; про митних наглядачів тa чиновників, і про них він говорив так, немов сам був і чиновником і наглядачем. Та варто уваги, що він усе це вмів огортати якоюсь статечністю, вмів, добре поводитися. Говорив ні голосно, ні тихо, а зовсім так, як слід. Словом, куди не поверни, був дуже порядною людиною. Усі чиновники були задоволені приїздом нової особи. Губернатор про нього казав, що він благонамірена людина; прокурор — що він тямуща людина; жандармський полковник казав, що він учена людина; голова палати — що він знаюча й поважна людина; поліцеймейстер — що він поважна і люб'язна людина; дружина поліцеймейстера — що він найлюб'язніша і найчемніша людина. Навіть сам Собакевич, що рідко відзивався про когось добре, приїхавши досить пізно з міста і вже зовсім роздягтись та лігши на ліжко біля худорлявої дружини своєї, сказав їй: "Я, серденько, був у губернатора на вечорі, і в поліцеймейстера обідав, і познайомився з колезьким радником Павлом Івановичем Чичиковим: надзвичайно приємна людина!" На що дружина відповіла: "Гм!" і штовхнула його ногою.

Така думка, досить приємна для гостя, склалася про нього в місті, і вона держалась доти, доки одна чудна властивість гостя і справа або, як кажуть у провінціях, пасаж, про який читач незабаром дізнається, не спантеличили зовсім майже все місто.

ГЛАВА ІІ

Вже більше тижня приїжджий пан жив у місті, роз'їжджаючи по вечірках та обідах і таким чином проводячи, як то кажуть, дуже приємно час. Нарешті він вирішив перенести свої візити за місто і одвідати поміщиків Манілова та Собакевича, яким дав слово.